Від герпесвірусних інфекцій до раку: небезпеки герпесу

Від герпесвірусних інфекцій до раку: небезпеки герпесу

Сьогодні медична наука просунулася далеко вперед у розумінні механізмів формування злоякісних новоутворень. А для деяких онкозахворювань навіть визначили винуватця – віруси. До них відносяться і деякі герпесвіруси, про які ми поговоримо в статті.

Для початку розберемося, яким чином віруси герпесу стимулюють розвиток пухлин у людини.

Відомо, що представники сімейства герпесвірусів здатні довго жити в людському організмі. Для цього їм необхідно домовитися з клітиною, яка стає пристанищем вірусу. Часто такий договір має на увазі збереження життя клітини в обмін на копіювання генетичної інформації вірусу при кожному наступному поділі клітини. Не вдаючись детально в умови такого договору, в результаті це призводить до того, що клітина отримує безсмертя і перестає реагувати на вказівки «зверху», стаючи родоначальницею злоякісних пухлин. Але на заражені вірусом клітини, які вийшли з-під контролю і ставили маріонетками, знаходиться управа у вигляді імунної системи, яка пильно стежить за тим, щоб всі клітини людського організму поводилися правильно і не піддавалися чужорідному впливу, навіть якщо невидимий герпесвірус-ляльковод міцно влаштувався в клітині.

Якщо клітина, в яку пробрався вірус герпесу, намагається чинити опір такому незаконному вторгненню, або, що зовсім погано для вірусу, оцінивши свої мізерні шанси на успішне видворення його, запускає процес самознищення (на медичній мові – апоптоз), то вірус всіма доступними йому способами противиться цьому, виводячи з ладу чинники, якими клітина намагається самоусунутися і паралельно знищити вірус. Виходить, що у клітини, якщо в ній виявився вірус, не залишається шансу, одна надія на імунітет. А ось це вже проблема для вірусу герпесу, адже він і сам намагається вислизнути з-під імунного нагляду, для чого і ховається в клітині. Тому часто видимі прояви герпесвірусного присутності спостерігаються в трьох випадках. Перший – при першій зустрічі з вірусом (первинне зараження), коли імунна система не була раніше знайома з вірусом, а її захисних сил недостатньо, щоб відразу вигнати вірус. Другий: при значному зниженні захисних сил організму, коли імунний нагляд слабшає настільки, що вірус може безстрашно вийти зі свого лігва (ураженої ним клітини) і викликати той патологічний стан, на який він здатний. І третій варіант: коли сам вірус активно протидіє захисних імунологічним факторам в усуненні уражених ним клітин.

Сьогодні здатність викликати ракові процеси доведені для двох представників сімейства герпесвірусів – вірусу Епштейна-Барр і вірусу герпесу 8 типу і вивчаються для вірусів 6 і 7 типів.

Вірус Епштейна-Барр, або вірус герпесу 4 типи – це всім відомий збудник інфекційного мононуклеозу. Це дуже поширене захворювання: за деякими даними, до 90% дорослого населення інфіковані цим вірусом. Вірус після першого попадання в організм людини здатний закріплюватися в клітинах не тільки епітелію, але і вражати клітини імунної системи – В-лімфоцити, що змушує останні саботувати вказівки імунітету в боротьбі з ним. Оскільки епітеліальні клітини і В-лімфоцити міститися в багатьох органах, то злоякісне їх переродження можливо в будь-якій частині тіла. Ці процеси об’єднують в загальну назву – лімфоми, яке відображає пухлинне ураження лімфоїдної тканини. Йдеться про такі пухлини, як рак носоглотки (назофарингеальна карцинома), лімфогранулематоз, лімфома Беркітта та безліч інших станів.

Про вірус герпесу 8 типу відомо не так багато, але його тривале перебування в людському організмі також здатне стимулювати формування злоякісної пухлини – саркоми Капоші. Він також поширений у людей: кожна четверта людина має антитіла до цього вірусу, і так само як вірус Епштейна-Барр, здатний спочатку вражати клітини імунної системи – В-лімфоцити. Про значення пригнічення імунної відповіді для розвитку саркоми Капоші свідчать статистичні дані: практично у 90% ВІЛ-інфікованих визначаються антитіла до вірусу герпесу 8 типу, а саркома Капоші у них розвивається протягом в середньому 5 років.

Чи означає все вищесказане, що у всіх заражених цими герпесвирусами в майбутньому розвинеться рак? Звичайно, ні. Але це не означає, що на своє здоров’я потрібно махнути рукою і нехтувати медичними оглядами. Потрібно пам’ятати, що заражена людина, навіть при відсутності ознак присутності вірусу може залишатися джерелом зараження для інших людей. Наприклад, вірус Епштейна-Барр здатний виділятися зі слиною до 18 місяців (тобто до півтора року), при цьому симптоми у інфікованої людини найчастіше відсутні.

Чи можливо уберегти себе від онкогенної вірусної активності і як це зробити?

Це досить складне питання, рішення якого вимагає злагодженого і багаторічного співробітництва лікаря і зараженого герпесвірусом 4 або 8 типів людини. Адже виходячи з наведених цифр поширеності та знання шляхів їх передачі: для вірусу Епштейна-Барр – це повітряно-краплинний (хвороба поцілунків), а вірусу 8 типу – статевий, досить непросто уникнути зустрічі з ними. Залишається тільки підтримання захисних сил на нормальному рівні, і усунення ситуацій, при яких вони будуть значно знижуватися. А також своєчасне лікування захворювань, які можуть негативно позначатися на імунітеті.

Важливо знаходиться під постійним медичним наглядом і вчасно обстежуватися, якщо лікар вважає це за необхідне. Так само як і за рекомендацією лікаря проходити лікування противірусними препаратами, які дозволяють загальмувати розмноження вірусу в клітинах.

У нас всіх існує чітка установка: рак невиліковний і якщо це захворювання виявили – результат передбачуваний, а значить немає сенсу намагатися щось зробити. Але не один десяток років лікарі наполягають на тому, що якщо онкологічний процес виявлений на початку його розвитку – лікування захворювання, хоч воно і тривале, дуже навіть можливе. Поки що дане твердження найчастіше розбивається об глуху стіну недовіри з боку пацієнтів. Як наслідок – безліч запущених випадків онкозахворювань. Відносно зараження герпесвирусами не варто зневажливо до них ставитися і нічого не робити. Адже так само як і вірус активно втручається в усі клітинні процеси і пригнічує імунний нагляд, прокладаючи таким чином собі стежку до онкопатології, точно так само і людина може свідомо протидіяти йому. Тільки було б бажання.

Галина Бут